У нашій країні сім’ї, в яких є неповносправна дитина, часто є соціально незахищеними, зневіреними та ізольованими від суспільства, перебувають у скрутному матеріальному становищі, не користуються послугами або, через незнання, вдаються до неякісних послуг які, надають невідомі особи. Часто неповносправні особи залишаються закритими у чотирьох стінах протягом усього життя. Через надмірну опіку з боку батьків, родичів, сусідів неповносправна особа не має можливості стати повноцінним членом суспільства і жити самостійно. Пізніше через  старіння батьків чи з інших причин неповносправні особи опиняються в спеціалізованих інтернатах, умови перебування в яких часто є кричущо поганими і нелюдськими. Бажання батьків забезпечити гідне життя своїм дітям наштовхується на нехіть і неготовність що-будь змінювати чи реформувати з боку представників існуючої системи.

 З часом, коли дитина виростає а батьки, старіють, постає питання подальшого повноцінного життя неповносправної особи і, якщо вона не може самостійно проживати, надання їй можливості проживання в громаді з підтримкою.

В Україні все ще незвичними залишаються спроби організувати проживання людей з особливими потребами не в інтернатах, а в громаді. Недоліки інтернатного виховання відомі – це ізоляція, замкнутість, знеособлення, бездіяльність, відсутність будь-яких особистих речей, відсутність вибору у проведенні часу, в харчуванні, в одязі, у спілкуванні, а часто також насильство, експлуатація, відсутність належного догляду, недоїдання, обмеження пересування. Дітей з вадами розвитку переводять з дитячих інтернатів безпосередньо у старечі доми всупереч їхнім бажанням, залишаючи без будь-якого життєвого вибору та перспективи. Вони не мають можливості тривалий час бути з людьми, які б їх любили і піклувались, і навіть якщо такі трапляються, вони все одно працюють по змінах у різних групах, переходять на інші робочі місця, розриваючи важливі для дітей соціальні зв’язки.

Будинки групового проживання функціонують практично у всіх суміжних країнах, більшість з них були створені не так давно. У багатьох країнах Заходу вони повністю витіснили інтернати лише нещодавно, в інших іще залишаються обидві системи – проживання в громаді та проживання в дещо поліпшених інтернатах. Застосування досвіду таких країн як Голландія, Угорщина, Польща для нас є досить природним шляхом впровадження інституційних змін. При першій же можливості знайдеться надзвичайно багато бажаючих влаштувати їхніх дітей у таких груповий будинок і навіть допомагати в догляді і утриманні клієнтів. Можна розраховувати на підтримку бізнесу, Церкви, а також влади муніципального і державного рівня. Якщо врахувати тенденцію до запровадження інклюзивного навчання, проживання в громаді стало б доповнюючим елементом саме такої інтегрованої системи життя для неповносправних у дорослому віці.

Створити молодим людям таке місце проживання, яке б структурно і функціонально нагадувало сім’ю - це значить дати їм цілком інші життєві можливості. І хоча це само по собі не гарантує щасливого і радісного життя неповносправної особи, така модель проживання принаймні створює умови, близькі до нормальних, психологічно комфортних, інтегрованих у місцеву громаду. Щоб створити заклад, наближений до сімейної форми проживання та розробити законні підстави для його функціонування і фінансування, необхідно розробити його типову модель, штат, режим роботи, нормативи необхідної підтримки, робочого часу, посадові обов’язки, стандарти догляду. З цією метою 2008  р. було створено Благодійну організацію «Дім самостійного життя». За цей час розроблявся проект функціонування будинку з підтриманим проживанням для 6-8 осіб з особливими потребами. Зроблено багато, вже є типова модель, штатні нормативи, стандарти догляду, тобто все необхідне для функціонування даного будинку. Але каменем спотикання стало впровадження цих ідей на законодавчому рівні. Тому новим викликом для нашої організації, є внесенням змін і доповнень до існуючого законодавства, враховуючи Конвенцію ООН про права інвалідів та інші законодавчі акти.

По-перше, як самостійна соціальна послуга, соціальний супровід у ході підтриманого проживання мають надаватись усім особам, які його потребують на довготривалій основі.

По-друге, місцеві ради мають створювати фонди доступного житла, спеціально пристосованого для проживання інвалідів у громаді бажано на перших поверхах.

По-третє навіть у цьому комфортному житлі, людина з особливими потребами має бути оточена системою інших необхідних послуг, мати  доступний транспорт, працевлаштування з підтримкою, денні програми, дозвілля.

Згідно з конвенцією про права інвалідів людина повинна мати вибір. Тому ратифікувавши Конвенцію наша країна має переорієнтуватись зі старої радянської інтернатної системи на сучасні форми послуг безпосередньо там, де людина проживає, тобто в громаді разом  з іншими людьми.

Зараз бюджетний кодекс та вся система фінансування скерована в старі ріки. А потрібно, щоб гроші скеровувались за клієнтом. Тоді, стане можливим, фінансування послуг, у тому числі й які надаються громадськими організаціями і з такими важкими зусиллями пробивають новий шлях для України до відкритого громадського суспільства. Це складний етап, але ми чітко розуміємо до чого прагнемо і що втілюватимо в життя наші розроблені пропозиції, щодо законодавчих змін. Для всіх зацікавлених ми відкриті для Ваших пропозицій наш адрес м. Львів вул. Дністерська12 тел.(032)2703458